ЮВІЛЕЙНИЙ ФУРШЕТ
Дмитро Білоус. 100 років
(24 квітня 1920 - 13 жовтня 2004)
У квітні, коли над Курманами, що стоять при зачарованій Сулі на межі Полтавщини і Слобожанщини (тепер це Сумщина), в безхмарній синяві неба високо пролітали лелеки, шукаючи старі гнізда, в сім'ї Білоусів – Ганни Давидівни і Григорія Миколайовича, 1920 року народився син Дмитрик. За народним повір'ям це означало, що дитину принесли лелеки на своїх крилах...
Як згадує сам Дмитро Григорович, «сімейка в мого батька була, як у того Омелечка, про якого в народній пісні співається... Було нас одинадцятеро дітей. Я був десятою дитиною, якраз «лялькою в колисці», коли старші вже парубкували й дівували».
Безперечно, звідти, з дитинства – спрага до праці, як надійного опертя за будь-якої години. Звідти ж – життєва стійкість і чіпкість. А все це завдяки народній педагогіці, головний «секрет» якої – приклад власного життя.
Звичайно, сімейна атмосфера, виховання, любов до книжки не могли не вплинути на Дмитра і цілком зрозуміло й логічно, що після навчання у Харківській дитячій трудовій комуні, Дмитро Білоус вступає на давно омріяний філологічний факультет Харківського університету, і його однокурсниками були Олесь Гончар та Григорій Тютюнник.
Його першою літературною зброєю стала сатира.
Уже в зрілому віці письменник починає писати для дітей і досягає неабияких успіхів. Його книжечки «Пташині голоси» (1956), «Упертий Гриць» та «Про чотириногих, рогатих і безрогих» (1959), «Лікарня в зоопарку» (1962), «Турботливі друзі» (1970), «Сад на Лисій горі» (1972), «Веселий Кут», «Гриць Гачок» завжди залюбки читає наша дітвора. Дитячим творам поета притаманні гумор – написані вони з м'якою усмішкою, в дусі українського народного дотепу та елементи пізнавальності.
Годі й полічити, з ким тільки не зводила доля Дмитра Григоровича на життєвих стежках! І всі враження, роздуми, думки, сумніви, відкриття й одкровення відкладались у пам'яті для народження майбутнього дива – «Дива калинового».
І Дмитро Григорович починає писати вірші про мову! Письменник бачив книгу, як вірші для дорослої аудиторії, але усвідомив, що починати прищеплювати любов до рідного слова треба з дитинства, і звернувся до дітей, анітрохи не помилившись і ніколи не пошкодувавши про свій вибір!
«В джерелах слова – душі криниця,
а рідна мова – як чарівниця».
Почитати можна тут:
Або в бібліотеці по закінченню карантину.
Немає коментарів:
Дописати коментар