3 грудня 2020 р.



 
ВІРШИК З ДИТИНСТВА. АКТУАЛЬНО ЯК НІКОЛИ

Раз я взувся в чобітки,
Одягнувся в кожушинку,
Сам запрігся в саночки
І поїхав по ялинку.

Ледве я зрубати встиг,
Ледве став ялинку брати,
А на мене зайчик – плиг!
Став ялинку віднімати.

Я-сюди, а він – туди…
«Не віддам, – кричить, – нізащо!
Ти ялинку посади,
А тоді рубай, ледащо!
Не пущу, і не проси!
І цяцьками можно гратись:
Порубаєте ліси –
Ніде буде і сховатись.

А у лісі скрізь вовки,    
І ведмеді, і лисиці,
І ворони, і граки,
І розбійниці-синиці».

Страшно стало… «Ой, пусти!
Не держи мене за поли!
Бідний зайчику, прости, –
Я не буду більш ніколи!».

Низько, низько я зігнувсь,
І ще нижче скинув шапку…
Зайчик весело всміхнувсь
І подав сіреньку лапку.
                             Олесь О.


Немає коментарів:

Дописати коментар