ЛЕСЯ УКРАЇНКА: ВІДОМА І НЕВІДОМА

• У родині Лесю Українку називали по-різному: Лариса, Леся, Зея, Мишолосія. Ім’я Зея, або Зеїчок, походить від назви сорту кукурудзи «зея японіка» (тонка, як стеблина), так її називала мама. Ім’я Мишолосія ділилось навпіл – так називали Лесю і її брата Михайла, з яким письменниця була дуже близька. 
• У 12 років Леся Українка зайнялася перекладом книги «Вечори на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя, її почали друкувати в українських літературних журналах. У 19-річному віці Леся Українка сама написала для молодших сестер «Стародавню історію східних народів».

Ось такі цікаві спогади про письменницю її сучасників:

«Замовте ходулі та й витайте собі на здоров’ячко».

 Одного разу після літературного диспута якийсь пан-віршомаз почав доводити, що лише та поезія вічна, яка «витає над нами і не забруднює свої одежі в болоті життя». Леся спалахнула, а потім скептичним поглядом зміряла новоспеченого захисника «мистецтва для мистецтва» з ніг до голови і тихо сказала: — "А ви, пане, замовте ходулі та й витайте собі на здоров’ячко над «болотом». Може, і не замочите своє вбраннячко". Замовк панок, немов води у рот набрав. 

Була зразком виняткової мужності. 

Ще зовсім малою, боячись хижих звірів, вона бігала місячної ночі в сусідній ліс, бажаючи побачити там оту мавку, про яку розповідала їй колись у ранньому дитинстві мати, і ніжний образ якої відтворила пізніше в поетичній «Лісовій пісні».

Уміла осаджувати декого однією-двома фразами.

Якось багата поміщиця-графиня спитала її: 

-Чому це ви, Ларисо Петрівно, вживаєте майже завжди мужицьку мову? 

— А ось ви, графиня, - всміхнувшись, відповіла Леся Українка, — не боїтесь вживати мужицький хліб, і цей хліб не отруює вас? 

Іншого разу якийсь панок, що був дуже низенького росту (навіть значно нижчого за Лесю Українку) сказав їй:

 — Ви, значить, малороска?

— Так, пане, мені теж іноді здається, що я менша за вас зростом. Але, очевидно, ми обоє помиляємось, — пожартувала Лариса Петрівна.