ЛІТОПИС НАШОЇ БІДИ

22 ЛИСТОПАДА - ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ

 Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-33 років. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини - 1 тисяча, щохвилини - 17. Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.

Пекельні цифри і слова 

У серце б’ють, неначе молот, 

Немов прокляття ожива, 

Роки ті чорні, голод...голод... 

У люті сталінській страшній 

Тінь смерті шастала по стінах. 

...мільйонів. Боже мій! 

Недолічилась Україна. 

В історії ж пером швидким 

Писались гімни і хорали, 

А ці пекучі сторінки 

З історії повикидали. 

В руках, що виростили хліб, 

Не залишили і зернини. 

Ні, рід наш в горі не осліп, 

Ти все згадаєш, Україно! 

Згадай усе ти, щоб воздать 

Близьким і дальнім людоморам. 

Хоч радість легше пам’ятать, 

Та треба пам’ятать і горе. 

Гірко. Страшно. Сумно... Але це потрібно знати...