Сьогодні надворі нарешті сонечко світить.

А наші діти - то наше сонечко. Чи не так?..

 

 ВІРШИК З ДИТИНСТВА. АКТУАЛЬНО ЯК НІКОЛИ

Раз я взувся в чобітки,
Одягнувся в кожушинку,
Сам запрігся в саночки
І поїхав по ялинку.

Ледве я зрубати встиг,
Ледве став ялинку брати,
А на мене зайчик – плиг!
Став ялинку віднімати.

Я-сюди, а він – туди…
«Не віддам, – кричить, – нізащо!
Ти ялинку посади,
А тоді рубай, ледащо!
Не пущу, і не проси!
І цяцьками можно гратись:

Порубаєте ліси –
Ніде буде і сховатись.

А у лісі скрізь вовки,    
І ведмеді, і лисиці,
І ворони, і граки,
І розбійниці-синиці».

Страшно стало… «Ой, пусти!
Не держи мене за поли!
Бідний зайчику, прости, –
Я не буду більш ніколи!».

Низько, низько я зігнувсь,
І ще нижче скинув шапку…
Зайчик весело всміхнувсь
І подав сіреньку лапку.
                             Олесь О.

  

Казки - це чародійство, подвиги, кмітливість.

А ще в них є і філософія буття... 

Затишно дітям в пазусі казок.

Отак би слухав про царя Салтана

або про те, як весело козак

обманював турецького султана.

Про карих коней з полуменем грив,

про чаклуна, що все на світі може.

І хто б там що кому не говорив,

а згине зло і правда переможе!

Той у Яги царівну відбере,

той кам'янисте поле переоре.

Кащій Безсмертний непремінно вмре,

і всі безглуздя розум переборе.

Лише борись, а щастя не втече.

Не схаменешся - півжиття позаду.

І день, і ніч, і тисячі ночей...

Спасибі вам за цю Шехерезаду.

         ЛІНА КОСТЕНКО

Людина може бачити красу у всьому, що її оточує. Чудові квіти привносять в наше життя красу природи. Здорове, міцне тіло, правильні риси обличчя – краса людини. А буває зовсім неважлива зовнішня привабливість – головне те, що всередині – краса душі.

                                                                         Голос краси звучить тихо: 
                                                     він проникає тільки в самі чуйні вуха.

Ніцше

Не треба багато слів.

Достатньо неперевершеної Ліни Костенко...

Коли я буду навіть сивою,

і життя моє піде мрякою,

а для тебе буду красивою,

а для когось, може, й ніякою.

А для когось лихою, впертою,

ще для когось відьмою, коброю.

А між іншим, якщо відверто,

то була я дурною і доброю.

Безборонною, несинхронною

ні з теоріями, ні з практиками.

і боліла в мене іронія

всіма ліктиками й галактиками.   
  

І не знало міщанське кодло,

коли я захлиналась лихом,

що душа між люди виходила

забинтована білим сміхом.

І в житті, як на полі мінному,

я просила в цьому сторіччі

хоч би той магазинний мінімум:

– Люди, будьте взаємно ввічливі! –

і якби на те моя воля,

написала б я скрізь курсивами:

– Так багато на світі горя,

люди, будьте взаємно красивими!

...та Миколи Заболоцького.

Некрасивая девочка.

Среди других играющих детей

Она напоминает лягушонка.

Заправлена в трусы худая рубашонка,

Колечки рыжеватые кудрей

Рассыпаны, рот длинен, зубки кривы,

Черты лица остры и некрасивы.

Двум мальчуганам, сверстникам её,

Отцы купили по велосипеду.

Сегодня мальчики, не торопясь к обеду,

Гоняют по двору, забывши про неё,

Она ж за ними бегает по следу.

Чужая радость так же, как своя,

Томит её и вон из сердца рвётся,

И девочка ликует и смеётся,

Охваченная счастьем бытия.                       
Ни тени зависти, ни умысла худого

Ещё не знает это существо.

Ей всё на свете так безмерно ново,

Так живо всё, что для иных мертво!

И не хочу я думать, наблюдая,

Что будет день, когда она, рыдая,

Увидит с ужасом, что посреди подруг

Она всего лишь бедная дурнушка!

Мне верить хочется, что сердце не игрушка,

Сломать его едва ли можно вдруг!

Мне верить хочется, что чистый этот пламень,

Который в глубине её горит,

Всю боль свою один переболит

И перетопит самый тяжкий камень!

И пусть черты её нехороши

И нечем ей прельстить воображенье,-

Младенческая грация души

Уже сквозит в любом её движенье.

А если это так, то что есть красота

И почему её обожествляют люди?

Сосуд она, в котором пустота,

Или огонь, мерцающий в сосуде?

Дитячі вірші про Україну.

Моя Україна — це пісенька мами...

Моя Україна — це пісенька мами,

Розлогі лани колосяться хлібами,

Вишневі садочки, лелеки на хаті.

Купають ставочки хмарки пелехаті.

Моя Україна — то мамина ласка,

Червона калина, бабусина казка.             

Це соняхи в цвіті, горобчиків зграя…

Я кращої в світі країни не знаю.

                                      (Л. Савчук)

Про нашу Україну.

Ми дуже любим весь наш край,

І любим Україну,

Її лани, зелений гай,

В саду — рясну калину.

Там соловейко навесні

Співає між гілками:

Та й ми співаємо пісні —

Змагається він з нами!

                      (М. Познанська)

Як ти любиш Україну.

— Як ти любиш Україну,

Мій маленький друже?

— Нашу рідну Україну

Люблю дуже-дуже!

— З Україною нікого

В світі не боюся.

І щоранку я до Бога

За неї молюся.

Щоб була щаслива дуже,

Щоб була багата.

Я люблю її так дуже,

Як маму і тата.

                      (О. Лупій)

                                                Хвилинка насолоди...                                            

А я люблю, коли сміються діти,

Коли на личку радість виграє.
А усмішка ясним промінням світить...
І в цьому мудрість виховання є.
Коли любов’ю сповнене сердечко,
Турботою за маму й татуся.
Й за тих, хто поруч, далі й недалечко.
У тому мудрість виховання вся.
Коли дитина змалку розуміє,
Що від любові розпочався світ,
Добро і злобу розрізнити вміє
І має доброту з маленьких літ
В своїй душі і наміри хороші,
А світло серця людям роздає
Від щедрості людської, не за гроші...
От в цьому мудрість виховання є.
                                     Надія Красоткіна

✱✱✱✱✱✱✱✱✱✱✱✱
Человеку надо мало:
чтоб искал
и находил.                                            
Чтоб имелись для начала
Друг - один
и враг - один...
Человеку надо мало:
чтоб тропинка вдаль вела.
Чтоб жила на свете
мама.
Сколько нужно ей - жила..

Человеку надо мало:
после грома - тишину.                  
Голубой клочок тумана.                
Жизнь - одну.
И смерть - одну.
Утром свежую газету -                 
с Человечеством родство.
И всего одну планету:
Землю!
Только и всего.

И - межзвездную дорогу
да мечту о скоростях.
Это, в сущности, - немного.
Это, в общем-то, - пустяк.
Невеликая награда.
Невысокий пьедестал.
Человеку мало надо.
Лишь бы дома кто-то ждал.
                 Р. Рождественский