Шановні колеги!                                                Вітаємо вас від всієї душі та бажаємо ніколи не подати духом, завжди бути бадьорими та усміхненими і на життєві негаразди дивитись крізь пальці. Нехай все у вас буде добре!

                 Що таке дитяча бібліотека?

                Це місце, де завжди затишно, цікаво, пізнавально.

"Бібліотека для мене - це чарівне місце, яке зберігає в собі дивовижні світи"...

"... Відкриваєш титульний лист, і перед тобою постає якийсь таємничий світ, що заворожує і веде за собою"...

                                                                        

   

 

Ось такі у нас панянки: 

бібліотечна пані та красуні-дівчатки-читачі!

Шановні дорослі!

Ми пропонуємо вам досить несподівану, але цікаву інформацію.

Доктор Комаровський розповів, чому дітям корисно розповідати страшні казки.

В одному чорному-чорному будинку була чорна-чорна кімната... Пам'ятаєте?

У всі часи діти любили моторошні казки. Досить згадати «Вія» Гоголя, про оригінальні казки братів Грімм і говорити нема чого.

А розповідання подібних історій - це справжнісінька групова психотерапія! Навіщо? Як не дивно - це спосіб ... не боятися!

Відразу обмовимося, що у кожного з нас по-різному влаштована психіка, важливо стежити за реакцією дитини і не допускати переляку!

⠀Отже, навіщо потрібні страшні казки і як допомогти дитині не боятися?

1. Коли ми ділимося тим, чого боїмося, то беремо страх під контроль.

2. Такі історії - це можливість боятися разом, в безпечній обстановці. Такий випробувальний полігон перед зіткненням вже з дорослими страхами.

3. Під впливом таких ігор і казок розвивається психіка дитини. Ось малюкові кілька місяців від народження, а ми вже граємо з ним в «козу-дерезу», а школярі придумують «темні хованки».

4. Страшилки - це досвід перемоги. Дитина в ігровій формі отримує можливість пережити страх разом з головним героєм і товаришами. І вийти переможцем! Адже він витримав! А якщо дитині страшно - зверніть на цей досвід сили і мужності його увагу. ⠀

Після страшної історії мама обійме, а тато посвітить ліхтариком під ліжком - дивись, там нікого немає! Це теж важливий досвід. Здорово, якщо ми зможемо втішити дитину, поставитися серйозно до її страху, обговорити прочитане або розповісти свою страшну історію з дитинства (і обов'язково, про те, як страх був подоланий). 

А потім ще й намалювати те, що лякає. Але з однією умовою - зробити портрет лякаючого смішним. Домалювати язика і смішний хвостик лиходієві. ⠀

Такий досвід «боязні» може виявитися особливо цінним і зближає.

Усім дорослим відомо, що діти краще засвоюють нову інформацію, коли їм цікаво, весело. Тобто, коли вони грають.

Так, як у нас в центрі "Любопишкін".

                                       

         Рахуємо врожай на городі, читаємо книжки і розмовляємо.

                                                         

                           А які чудові соняшники та фламінго!

                                    

                         І, звичайно, улюблена фізкультхвилинка.

Любі наші читайлики!

Ви знаєте, щоб бути сильним та здоровим, треба займатися спортом.

Ми пропонуємо вам невеличку вікторину.

Людина може бачити красу у всьому, що її оточує. Чудові квіти привносять в наше життя красу природи. Здорове, міцне тіло, правильні риси обличчя – краса людини. А буває зовсім неважлива зовнішня привабливість – головне те, що всередині – краса душі.

                                                                         Голос краси звучить тихо: 
                                                     він проникає тільки в самі чуйні вуха.

Ніцше

Не треба багато слів.

Достатньо неперевершеної Ліни Костенко...

Коли я буду навіть сивою,

і життя моє піде мрякою,

а для тебе буду красивою,

а для когось, може, й ніякою.

А для когось лихою, впертою,

ще для когось відьмою, коброю.

А між іншим, якщо відверто,

то була я дурною і доброю.

Безборонною, несинхронною

ні з теоріями, ні з практиками.

і боліла в мене іронія

всіма ліктиками й галактиками.   
  

І не знало міщанське кодло,

коли я захлиналась лихом,

що душа між люди виходила

забинтована білим сміхом.

І в житті, як на полі мінному,

я просила в цьому сторіччі

хоч би той магазинний мінімум:

– Люди, будьте взаємно ввічливі! –

і якби на те моя воля,

написала б я скрізь курсивами:

– Так багато на світі горя,

люди, будьте взаємно красивими!

...та Миколи Заболоцького.

Некрасивая девочка.

Среди других играющих детей

Она напоминает лягушонка.

Заправлена в трусы худая рубашонка,

Колечки рыжеватые кудрей

Рассыпаны, рот длинен, зубки кривы,

Черты лица остры и некрасивы.

Двум мальчуганам, сверстникам её,

Отцы купили по велосипеду.

Сегодня мальчики, не торопясь к обеду,

Гоняют по двору, забывши про неё,

Она ж за ними бегает по следу.

Чужая радость так же, как своя,

Томит её и вон из сердца рвётся,

И девочка ликует и смеётся,

Охваченная счастьем бытия.                       
Ни тени зависти, ни умысла худого

Ещё не знает это существо.

Ей всё на свете так безмерно ново,

Так живо всё, что для иных мертво!

И не хочу я думать, наблюдая,

Что будет день, когда она, рыдая,

Увидит с ужасом, что посреди подруг

Она всего лишь бедная дурнушка!

Мне верить хочется, что сердце не игрушка,

Сломать его едва ли можно вдруг!

Мне верить хочется, что чистый этот пламень,

Который в глубине её горит,

Всю боль свою один переболит

И перетопит самый тяжкий камень!

И пусть черты её нехороши

И нечем ей прельстить воображенье,-

Младенческая грация души

Уже сквозит в любом её движенье.

А если это так, то что есть красота

И почему её обожествляют люди?

Сосуд она, в котором пустота,

Или огонь, мерцающий в сосуде?