Шевченкіана: хроніка цікавих фактів.

  Чи знаєте ви, любі наші читачі, що ще за життя Т. Шевченка народ почав складати про нього легенди?  Ще у 1859 році М.Максимович писав до свого друга: «А на правой стороне Днепра Вы стали лицом мифическим, о котором идут уже баснословия и легенды, наравне с преданиями старых времен». Ось одна з таких історій.

 ЯК ШЕВЧЕНКО ЦАРЯ ВСІЄЇ РОСІЇ ОБВІВ НАВКРУГ ПАЛЬЦЯ.

 Цар Микола (це ще той, за якого панщина була) дуже не любив Тараса Шевченка. А не любив за те, що Шевченко колись написав про царя та царицю-небогу, як опеньок засушену, дуже смішні й уїдливі вірші. Написав і людям пороздавав. Микола-цар не міг витримати такого посміху і вирішив вислати Шевченка з рідної землі.

 Задумав цар розплату і на другий день послав жандрамів з Петербургу на Вкраїну. Зловили жандарми Шевченка і привезли зв'язаного до столиці. Витріщився на нього цар російський і закричав:

— Як ти смієш насміхатися над царською родиною! Забирайся з моєї землі! Щоб ти ніколи не ставав своїми ногами на мою землю! 

 І   схопили   жандарми   Шевченка,   і   завезли   його   в   далеку пустиню. Живи, мовляв, на чужій землі.

 І жив там Шевченко дуже довго, і мучився та скучав за рідною Україною, де хазяйнував цар Микола.

 І от одного разу дізнався Шевченко, що цар погнався десь там до Австрії чи Франції. Тоді взяв він, Шевченко, гроші, і наняв фуру, та й поїхав у село, і купив собі фуру чужої землі. Сів на ту землю зверху і їде собі в рідний край, до Дніпра. Їхав він довгенько-таки, бо ж пустиня — це пустиня: безводна і безлюдна. І поки приїхав на Вкраїну, вже й цар летить у кареті назустріч. Побачив Шевченка і як заверещить:

— Ти чого приїхав на мою землю? Я ж казав тобі, щоб ти ніколи не ходив по моїй землі і навіть ноги на неї не клав.     

 Шевченко зиркнув на царя, не встаючи, і відповів: 

-  Не кричи на мене, царю, бо я їду і стою не на твоїй землі, а на чужій. Ось, коли не віриш, можеш подивитися довідку. Там написано, де я купив цю землю і скільки заплатив. Цар Микола побачив, що Шевченко обвів його навкруг пальця, і як дременув, як дременув, то аж закуріло. Тільки його й бачили.