13 НОЯБРЯ - 165 ЛЕТ Р. Л. СТИВЕНСОНУ

• При крещении Стивенсон получил имя Роберт Льюис Бэлфур. В возрасте 18 лет он отказался от слова Бэлфур в имени.
• Как житель промозглой Шотландии, переехавший на Самоа Стивенсон не мог не установить камин дома. Конечно же, он там был совершенно не нужен, ведь температура на острове почти никогда не опускается ниже +40. По сей день дом писателя остаётся единственным в Полинезии домом с камином.
• Однажды у Стивенсона отнялась правая рука. От его возможности писать зависело благосостояние семьи, поэтому он научился делать это левой рукой. Чтобы помочь мужу, Франсис научилась стенографировать, стала его литературным секретарём и начала записывать романы под диктовку. Потом у Роберта пропал голос, его скрутил ревматизм, а глаза начали гноиться. То есть он не мог писать, читать, говорить и передвигаться самостоятельно, но ради семьи был готов на всё. Так он научился диктовать на языке глухих при помощи только одной руки. Вскоре болезнь отступила, к писателю вернулись речь, зрение и активность, а самое главное - он победил туберкулёз, мучивший его на протяжении стольких лет.

Як гарно після закінчення уроків завітати до бібліотеки та здійсніти дуже-дуже цікаву гру-подорож "СКОРО КАЗКА МОВИТЬСЯ", а згодом - читати, спілкуватися та задавати бібліотекарям безліч запитань!

Наші постійні відвідувачі - група подовженого дня СШ № 143

Дорогі друзі! 9-го листопада ми з вами відзначаємо велике свято — День української писемності та мови.

 А святкуємо ми його на честь українського літописця Нестора — послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія. Саме з нього, вважають дослідники, і починається писемна українська мова.

 Мелодійна, ніжна, солов’їна — не вистачить слів, щоб описати нашу рідну українську мову. Сьогодні нею розмовляють близько 45 мільйонів людей, і вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу.

ВЕЛИКИЙ СИН КОЗАЦЬКОЇ УКРАЇНИ

6 листопада - 160 років Дмитру Яворницькому

Подолавши степи, кураїни 

І тримаючи міцно перо, 

Йде останній козак України 

Пілігрим Яворницький Дмитро.

 Стефания Гаряча

 Дмитро Іванович Яворницький... Це ім'я овіяне легендами. З ним пов'язані малоймовірні, на перший погляд (для тих, хто не знав близько вченого), пригоди при розшуках залишків козацької старовини.  Копіткий збирач народних переказів і спогадів, він сам став героєм багатьох з них. Його знало і щиро поважало чимало людей. Дружбою з ним пишались. Яскраві публічні виступи на історичну тематику, цікаві, часом інтригуючи публіцистичні та наукові твори - все це приваблювало до нього. 

 Чуйність, відвертість і доброзичливість були характерними рисами дослідника. Протягом довгого життя у Д. І. Яворницького існувало і немало недругів, заздрісників, переслідувачів-урядовців. Деякі з них потім досить вдало використали популярність і славу вченого в своїх корисних інтересах.  Але, незважаючи на ніякі перешкоди, він набув широкої відомості на Україні - на любій серцю батьківщині, де за палку пристрасть до історії Запорізької Січі трудові люди нарекли Дмитра Івановича "запорізьким батьком".

На цій дуже відомій картині зображений Д. Яворницький. Знайдіть його!

Не забудьте вимкнути телевізор ...

 Доктор наук Райнер Пацлаф (Німеччина), який досліджував вплив феномена телебачення на фізіологію людини, розвіяв міф про телевізор як джерело знань. Дослідник встановив пряму залежність: чим більше людина витрачає часу на перегляд телепрограм, тим меншим обсягом знань вона володіє. 

 А німецький соціолог Елізабет Ноель-Нойман на підставі багаторічних опитувань прийшла до наступного висновку: "Населення з низьким рівнем освіти воліє до телебачення, з більш високим - частіше використовує в якості джерела інформації газети, журнали і книги".

 Як пояснити цей парадокс? Виявилося, що засвоєння текстової інформації вимагає осмислення і критичного підходу до прочитаного. А ланцюжок візуального ряду телесюжету позбавляє глядача необхідності конструктивно мислити.

Отож, читання ПАПЕРОВИХ книжок - шлях до ерудиції та інтелекту.

Як гарно одного осіннього дня завітати до бібліотеки, взяти цікаву книжечку...

... згодом побачити старичка-лісовичка

...і побувати на святі осені

                          Ми знову розкриваємо ТАЄМНИЦІ мультфільмів.

Троє з Простоквашино.

 Популярність мультику в кілька разів перевершила популярність книги Успенського «Дядя Федор, кот и пес». Режисер Володимир Попов зняв усього три серії, тож багато чого з сюжету книги не помістилось в екранну версію. Та від того творці «Простоквашино» лише виграли. В добродушних Матроскіна, пса, дядю Федора та його батьків, і навіть буркотливого поштаря Печкіка закохалися мільйони.

 Цікаво, що в авторів довго не виходив образ галченяти. То кожного, хто заходив на «Союзмультфільм», просили намалювати цю амбітну пташку.

 А ви знаєте, що наш улюблений кіт Матроскін цілком міг бути Тараскіним? Коли Успенський писав свою книгу, йому захотілось наректи цього героя прізвищем колеги з кіножурналу «Фитиль» Анатолія Тараскіна, але той відмовився. Пізніше, щоправда, він жалкував про це, зізнавшись письменнику: «Яким я був дурнем! Прізвище пожалів дати!»

А ще в письменника Е. Успенського є багато не менш цікавих книжок.